Номінація:

Рівність емігрантів

Голосів: 18

Фізична особа Тетяна Грудень, мешканка та активістка села Нижня Білка на Львівщині; провідний бібліотекар Львівської обласної універсальної наукової бібліотеки

Поширити допис на підтримку Рівність емігрантів

Share on facebook
Facebook
Share on telegram
Telegram

Короткий опис ідеї, яку не вдалося реалізувати

Дівчина у 17 років мала б думати про свої щасливі молоді дні, а не кидати домівку серед ранньої холодної весни і насильно виселятися в невідомий край. Господар, який важкою працею нажив своє майно, землю, худобу, мав би планувати майбутнє дітей, а не “подарувати” це все  владі і проти волі з мізерними речами, які міг нести на собі разом з сім’єю їхати хтозна де.
Це не уривок з вигаданого роману, а реальні історії живих свідків та учасників переселення з Польщі на терени України і навпаки. Ці люди серед нас і нині, мають що нам розказати. Лиш би ми слухали… Проект “Рівність емігрантів” покликаний приділити увагу вимушеним переселенцям задля єднання поколінь, народів. Це чудово бути громадянином світу, все ж не варто перерізати пуповину до свого коріння. Тому й виникла ідея зібрати історії переселенців і представити їх як фотовиставку з описами до світлин.

Чому не вдалося реалізувати ідею?

Відповідь:

Автор ідеї сконтактувала поки що лише з однією пані Агатою у Польщі, предки якої були виселені з українського села Нижня Білка у Польщу. Та далі листування не розвинувся з огляду на стислу відповідь пані Агати. Триває пошук інших переселенців. До того ж, пандемія досі обмежує офлайн комунікацію, а тим паче спільні українсько-польські проекти.

Чому саме ваша ідея має перемогти в конкурсі?

Відповідь:

Наші бабусі, дідусі жили в умовах, коли треба було терпіти, мовчати, не висловлюватися про дискомфорт. Сучасне покоління, особливо молодь, має безліч сучасних засобів для представлення себе, впевнено заявляють про своє життя/ідеї/невдачі. Вони не хочуть зносити незручності. Настав час не замовчувати минулого. Адже, як стверджують деякі переселенці, мовляв, я б розповіла дітям, але їм це нецікаво. Ми просто не маємо морального права не хотіти слухати. Так, книг на цю тему є достатньо. Чому б не оформити ідею в українсько-польський фотопроект, додавши паралельно відеокадри? Ці бабусі, дідусі чудово і з охотою співають, декламують на камеру, розповідають свої життєві історії. Насправді ж, головною оцінкою та причиною подання вже частково виконаного цього проекту є сльози, ностальгія, що їх викликають фотографії переселенців. Скільки теплих слів вдячності почула від усіх, хто має відношення до села Нижня Білка і не лише (фотовиставка була представлена на кількох екофестивалях Львова та міста Бершадь на Вінниччині). Маємо знати не лише імена видатних полководців.